Споконвіку у розпал літа, вівчарі спускалися з високих гір, ближче до рідних сіл та влаштовували розпродаж своєї продукції. Будз, бринза та вурда – завжди були основою ярмарки. А також головними в раціоні горянина. Нині на “Полонинському літі” молочну продукцію представляють більшість Верховинських сіл. Галина Луцюк із Стебні привезла аж 100-кілограмову бочку бринзи. Близько півсотні кілограмів будзу. Жінка сама вже 11 років ватажить полонинами. Свою худобу їй доручили випасати аж 80 газдинь.
Поруч на автентичному музичному інструменті грає її односельчанин. Володимир Дулянчук – цимбаліст у третьому поколінні. Каже, без цього інструменту не обходиться жодне Верховинське свято.
А от село Довгополе на “Полонинському літі” представляє цілий ансамбль “П’яний ворон”. У репертуарі – давні українські та румунські мелодії. У сучасній обробці.
Підспівують музикантам жінки. У автентичних постолах, запасках та із широкими силянками на шиї. Цей одяг завжди передається від матері до доньки.
А яке гуцульське свято без медовухи? На “Полониське літо” завітали навіть бджолярі із сусідніх областей. Кажуть, такі наливки дуже лікувальні. Ну а про цілющі властивості самого гірського меду ніхто й не сперечається.
Допоки одні торгують сирами та наливками, пані Марія із Яворова розгорнула цілу виставку автентичних гуцульських ліжників. Запевняє, хто спить під ліжником, ніколи не хворіє. Перевірено віками.
Коли свято в розпалі, оживає центральна сцена. Починають із духовного гімну у виконанні “Гомону Карпат”. Тоді вже танцюють найменші учасники свята.
Поруч зі сценою у традиційні гуцульські танці може податися кожен. Навколо символічної Полонинської ватри.
Гуцули відроджують давні традиції вівчарства. Наводять невеселу статистику. Ще кілька десятиліть тому на Верховинських полонинах випасали близько сорока тисяч овець. Нині ця цифра зменшилася вп’ятеро.
