Свято, яке з року в рік стає вагомішим. Іванофранківці відзначили День Збройних Сил України. Перш за все згадали тих, хто віддав життя за збереження територіальної цілісності і незалежності своєї держави. Над могилами загиблих бійців помолилися їх побратими та родичі. Емоцій не стримували ані жінки, ані чоловіки.
В іванофранківчанки Наталії ПрОшак війна забрала єдиного сина. Згадує, коли її Андрій відправився на поле бою, материнське серце наче передчувало біду.
Того, що війна буде настільки безжальною, ніхто не сподівався. Нині точної кількості загиблих вояків уже ніхто й не назве, кажуть військові. Втім, моральних сил, зізнаються, додає підтримка з тилу. Відчувати вдячність від співвітчизників, кажуть, дорогого варте.
У кожного із них – своя історія у цій війні.
А ще – власний біль, яким вони не охоче діляться перед камерами. Адже, кажуть, війна не для показу. І словами її не передати.
14 липня 2014 року… Цей день для дружини загиблого учасника АТО Марії Баран став найтрагічнішим у житті.
Ірина Головенко, Мирон Василик. Новини на «Вежі».
Залишити відповідь